УБА рекомендує: Ходити на побачення в бібліотеку — це круто

….бібліотека як соціальний центр, «читач має отримати інформацію там, де йому зручно, і тоді, коли йому зручно», бібліотека як клуб, «бібліотека має бути відкритою»…

і багато інших цікавих тез у інтерв’ю Виконавчного директора Української бібліотечної асоціації (УБА) Ярослави Сошинської

«Чому у шведських читальних залах книжки читають iз термосом і бутербродами, що потрібно, щоб отримати доступ до документів національного архіву США і навіщо у Львові діти на цілу ніч ідуть у бібліотеку, «УМ» дізналася у виконавчого директора Української Бібліотечної асоціації

Героїня Ірини Муравйової із фільму «Москва сльозам не вірить» (1980) казала, що чоловіка собі треба шукати в бібліотеці — там висока концентрація розумних мужчин. Героїню іншої культової стрічки «Секс і місто» (2008) — Керрі Бредшоу — її наречений містер Біг називає останньою жінкою в Нью–Йорку, яка бере книжки в бібліотеці, і Керрі для ексцентрики вибрала публічну Нью–Йоркську бібліотеку як дуже екзотичну локацію для свого весілля, модна фішка. Схоже, це була найбільша промо–акція бібліотек за останні 15—20 років…

Коли українські газети пишуть про бібліотеки, можна не дивитися в календар — там точно 30 вересня. Всеукраїнський день бібліотек, схоже, єдиний інформаційний привід згадати добрим словом книгозбірні і людей, які там працюють за 800—1000 гривень на місяць. Чому ми вирішили бути оригінальними і написати про бібліотеки в грудні, коли всі ЗМІ обговорюють колір суконь, в яких треба зустрічати Новий рік, і долю американських дипломатів — зірок «Вікілікса»? Нічого особистого, між першою і другою вищою освітою бібліотеками я не користувалася взагалі — книжки, які мене цікавлять, стараюся купувати або позичати у друзів. Є в цій темі й «травма по Фрейду»: на початку 1990–х мені відмовилися видати книжки у читальному залі Національної парламентської бібліотеки, бо в мене не було постійної київської прописки — тільки тимчасова студентська. І головна банальна причина — час… Але якісь позитивні рухи бібліотекарів в інформаційному полі, цікаві живі блоги на цю тему, активність піар–менеджера Української бібліотечної асоціації — одного дня все склалося в пазл, і газета звернулася iз запитаннями до виконавчого директора Української бібліотечної асоціації Ярослави Сошинської. З’ясувалося, що мої уявлення про бібліотеки 15–річної давності, на щастя, архаїчні…

Бібліотека як соціальний центр

— Пані Ярославо, прочитала на сайті Харківської обласної бібліотеки про те, що вони хотіли купити за 20 000 грн «Апостол» Івана Федорова, рідкісну книгу, яку продавав місцевий колекціонер. Зазвичай кажуть, що бібліотеки не мають коштів на поповнення фондів, на придбання найнеобхідніших книг. Чи покращилася ситуація з фінансуванням?Ярослава Сошинська.

— Цього року в бюджеті закладено трохи більше коштів на публічні бібліотеки, ті, які фінансуються безпосередньо з державного і місцевого бюджетів. Українська бібліотечна асоціація (УБА) провела лобістську кампанію з місцевими бюджетами — ми звернулися з листами до всіх голів обласних рад і держадміністрацій iз проханням передбачити відповідні статті в бюджетах на фінансування поповнення бібліотечних фондів і на підключення до мережі інтернет. Із деяких регіонів нам відповіли «ми фінансуємо», з деяких — «ми збільшили фінансування на стільки–то відсотків». У кількісному вимірі зростання є, але, враховуючи інфляцію, враховуючи, що книги і передплата значно подорожчали, не можна сказати, що коштів стало більше. Причому одна з найголовніших проблем полягає у тому, що стаття про фінансування поповнення фондів не є захищеною, її можна закласти в бю­джет і не профінансувати. І ніхто за це не відповідатиме.

— Мені здається, що в майбутньому бібліотека якраз і буде осередком збереження рідкісних книжок, дорогих, хранителем книжкових скарбів. Бо все йде до того, що книжки оцифровують, їх можна легко дістати в електронній бібліотеці на своєму комп’ютері, і якісь традиційні функції бібліотек відмирають…

— Воно не зовсім до того йде. Чому популярна оцифровка? Тому що люди більше зайняті, і відвідувати бібліотеки фізично не мають часу: їм потрібно заробляти гроші на своєму робочому місці. Однак потрібну книжку, журнал чи статтю вони можуть отримати через веб–сайт бібліотеки, тому розвивається така послуга. Хоча з оцифровуванням треба бути обережним — існують авторські права, і слід з’ясовувати, що можна вивішувати на сайті, а з чого робити тільки резервні копії з метою зберігання фондів і обслуговування користувачів у читальному залі. Однак бібліотека залишається для частини громади тим місцем, куди люди приходять задовольняти свої духовні, культурні і дозвіллєві потреби. Це не тільки робота з книгою та інформацією, це і зустрічі різного роду, комунікація, навчання, на сьогодні бібліотека стає ще своєрідним соціальним центром, туди приходять багато незахищених категорій населення, які не можуть заплатити за інформацію чи якусь послугу, а в бібліотеці вони їх можуть отримувати безкоштовно.

— Але ж бібліотека теж хоче заробити на чомусь, на доступі в інтернет, наприклад. Звернуся до свого студентського досвіду, на початку 1990–х, коли не було в кіосках глянцевих журналів, а «Бурду», «Парі матч», «Космополітен» хотілося погортати, у бібліотеках ти міг користуватися ними за гроші.

— Відповідно до закону бібліотечні послуги у нас безкоштовні, але, звісно, є й платні.

— А які безкоштовні?

— Основний бібліотечний сервіс абсолютно безкоштовний: обслуговування наявним фондом, абонемент, видача в читальних залах. Звичайно, кожна бібліотека намагається розширити перелік платних послуг, щоб ці гроші можна було використати хоча б на поповнення фондів.

— Але коли в бібліотеку приходить незаможна людина, то за користування інтернетом з неї все одно беруть гроші, як і в будь–якому інтернет–кафе чи клубі. Де соціальність?

— Ні, в тих бібліотеках, де почала впроваджуватися програма «Бібліоміст» (встановлення відповідної комп’ютерної техніки і підключення до інтернету), термінали користувачів абсолютно безкоштовні, гроші можуть брати тільки при роздруківці матеріалів, адже використовується папір і тонер. Користування бібліотечним інтернетом безкоштовне. Окрім «Бібліомосту», з 2001 року Асоціація спільно з Посольством США в Україні та його Центром інформаційних ресурсів, які очолює віце–президент УВА В. Пашкова провела кілька раундів проекту LЕАР — було комп’ютеризовано 150 бібліотек, у кожній створено до п’яти робочих місць саме для користувачів, не для бібліотекарів. Паралельно ми проводили навчання і для бібліотекарів, і для користувачів, тому що багато таких центрів відкривалося і в районних містечках, і в сільській місцевості. На сьогодні освітня компонента в роботі УБА дуже значна, ми не тільки безпосередньо навчаємо бібліотекарів, а й готуємо тренерів, які потім на своєму регіональному рівні навчають бібліотечних працівників. У 2000 році разом із Національною академією керівних кадрів культури і мистецтв ми створили центр безперервної бібліотечної освіти і впродовж 10 років співпрацюємо в освітніх проектах. Асоціація шукає можливості фінансування, можливість обладнати технікою тренінгові класи, вони надають приміщення, разом розробляємо програми, проводимо тренінги, семінари.

Бібліотека як клуб

— Раніше бібліотеки справді виконували функцію культурних центрів — проводили виставки, зустрічі з письменниками, обговорення нових книжок, а зараз культурні інституції, книгарні, видавництва займаються і промоцією літератури, і дискусіями, і зустрічами з читачами. Ця функція, виходить, теж відпала?

— Це хибна думка, що інші інституції можуть забрати в бібліотек їхній хліб. Багато авторів зацікавлені в тому, щоб проводити зустрічі не у книгарні чи на ярмарку, а в бібліотеці — у більш затишній обстановці спілкуватися з читачами. Наш колективний член Асоціації — Публічна бібліотека імені Лесі Українки м. Києва проводить надзвичайно потужну культурно–просвітницьку роботу, у них дуже хороші тематичні заходи літературного спрямування. Наприклад, Микола Томенко багато разів презентував там свої книги, свої сайти, саме там він знаходить зацікавлену аудиторію, яка може дати йому критичні зауваження і корисні поради. Часто ці вечори супроводжуються виставками, музичними виступами, от у районній бібліотеці Деснянського району були чудові заходи, пов’язані з трипільською культурою, з вишиванками, причому бібліотекарі робили виставку разом зі своїми читачами, люди приносили з дому роботи, якісь унікальні речі.

— Де ці люди беруть час?

— По–перше, читач у публічній бібліотеці іде від дитячого віку до пенсійного. Якщо ви подивитеся на нашу промоцію, інформаційну підтримку суспільних процесів, то в нас людей вiком після сорока ніби й не існує, а насправді люди в 50, 60, 70 років досить активні, вони хочуть брати участь у соціальному житті, і де вони можуть долучитися до цього — тільки у публічній бібліотеці. Там можуть бути клуби, зустрічі, навчання користуватися сервісами інтернету, консультації з юридичних питань, і це все безкоштовно. Є багато спілок, громадських організацій, які збираються навколо публічних бібліотек — жінки–екологи, навчальні гуртки тощо, і знаходять там своїх однодумців, плюс молодь, яка навчається у школах, університетах.

— Я завжди стикалася з тим, що бібліотекарі — люди консервативні, вони мені чимось нагадують педагогів. Але прочитала якісь сайти, блоги, і бачу, що там працюють дуже просунуті люди, які обговорюють останні світові новини у своїй галузі, якісь IT–новини, методики, технології. Чесно кажучи, я здивувалася, бо це дуже сучасно, коли відбувся цей перелом?

— У нас суспільство поступово переходить від традиційних методів комунікації до інтерактивних, так само і бібліотекарі нічим не відрізняються від інших членів суспільства. Мені здається, що активність комунікацій у бібліотекарів була завжди. Традиційно бібліотекарів ділили на дві групи — ті, хто працюють із документами, і ті, хто працюють із читачами. Так от якраз останні дуже активні в блогосфері і в нових сервісах. Українська бібліотечна асоціація має кілька блогів, блог «Творчість та інновації в українських бібліотеках» ми заснували разом із посольством США і центром інформаційних ресурсів посольства США, маємо блог з адвокації та питань доступу громадян до офіційної інформації. На сьогодні багато людей потребують офіційної інформації, юридичної інформації і не знають, що це можна знайти у відкритому доступі, ми їх навчаємо, як її шукати, як користуватися. Ми стоїмо на позиціях електронної демократії і прагнемо, щоб закони, які приймаються, чи рішення, які ухвалюються, були винесені на громадське обговорення. Можливо частина людей так пасивно до цього ставиться, бо не знає, що це можна робити вільно, відкрито і не треба писати листи, а можна зайти на сайт і написати там коментарі. У нас є хороші проекти, спрямовані на підтримку людей із різними фізичними обмеженнями. В Україні існує 5 спеціалізованих бібліотек, які мають центри роботи з інвалідами по зору: Центральна спеціалізована бібліотека для сліпих імені Островського в місті Києві, один із найпотужніших центрів — Рівненська обласна універсальна бібліотека, є бібліотеки в Криму, у Дінпропетровську. Вони мають не тільки книги зі шрифтом Брайля, аудіокниги, а ще й спеціальну техніку для тих, хто може працювати з комп’ютером та інтернетом.

«Бібліотека має бути відкритою»

— Ви багато буваєте за кордоном і багато бачили різних бібліотек. Якою має бути бібліотека XXI століття?

— Вона має бути відкритою. Знаєте, що завжди вражає в бібліотеках за кордоном? Фонди абсолютно відкриті для всіх категорій споживачів. Ви заходите в бібліотеку і там стоять стелажі, підбірки матеріалів, техніка, за яку ви можете сісти і щось прослухати. У нас частина бібліотек мають книгосховища, і більшість фонду знаходиться там, вам треба документи замовляти звідти. І приміщення наших публічних бібліотек не пристосовані для того, щоб люди могли ходити між полицями, вибирати літературу, сідати й читати. У нас мало спеціалізованих бібліотечних приміщень, за кордоном, як правило, будуються окремі приміщення за самостійними проектами, які повністю оснащені для роботи читачів. Це наш ідеал. Крім цього, сучасна бібліотека повинна віддзеркалювати потреби суспільства: хто що хоче знайти в бібліотеці, він має це там знайти. Інформація може бути на різних носіях, але вона повинна супроводжуватися відповідними сервісами і методами роботи: популяризація, підтримка, навчання, організація дозвілля. Щоб діти, наприклад, якщо батьки на роботі, а в школі не вистачає місць для груп продовженого дня, могли прийти і виконувати в бібліотеці домашні завдання. Той, хто хоче прийти на побачення, але кафе для нього задороге, міг би попити кави в бібліотеці, почитати газету, журнал зі своєю дівчиною, зайти в інтернет.

— Ходити на побачення в бібліотеку — це круто.

— Це цікаво. Ми привезли бібліотечний плакат із конференції Міжнародної федерації бібліотечних асоціацій та установ (ІФЛА) цього року, на ньому показано, що можна робити з книгами. Ось те, про що я говорила — побачення в бібліотеці, ніч у бібліотеці. Дитячі бібліотеки Львова для дітей шкільного віку вже кілька разів організовували «Ніч у бібліотеці» з набором цікавих заходів, батьки не хотіли їх відпускати, переживали, телефонували. Але дитина хоче також відчути себе дорослою, що вона може не тільки лягати спати о 22–й, а зайнятися, як вона собі вважає, дорослим життям. Це дуже хороші форми роботи, якщо бібліотеки творчо до цього ставляться,такі акції дають плоди. Це так приємно — заходити в бібліотеку і бачити, як люди там себе вільно і комфортно почувають, хтось читає газету, хтось п’є каву, хтось переглядає інтернет.

— Багато залежить від бібліотекарів, бо, якщо за тобою підозріло ходять назирці і б’ють по руках, коли ти не так розгорнув книжку, не дуже комфортно почуваєшся. Бібліотекарі та музейні доглядачки працюють за старою радянською схемою — чим менше людей, тим менше проблем.

— Повірте, зараз такого немає, просто, можливо, у нашому суспільстві є проблеми з культурою роботи з книгами. Коли ми були у професійній поїздці у Швеції, зайшли у читальний зал бібліотеки, а там сидять дівчата з термосом і бутербродами. І ми запитували: а ви не боїтеся, що вони зіпсують книгу? А працівники відповідають: є така небезпека, але у нас дуже великі штрафи — 800 крон за зіпсовану книгу. Їжте, пийте, що хочете з нею робіть, але якщо з книгою щось трапиться, ви заплатите 800 крон. Там просто інший підхід, і ця відповідальність виховується з дитинства.

Наприклад, у наших бібліотеках студент замовляє літературу і в кінці дня має здати книги із читального залу, відкласти на якусь поличку можна не скрізь і часто це залежить від волі бібліотекаря. У бібліотеці Стокгольмського університету з читального залу книги заборонено виносити, зате можна закрити у спеціальній шафці і протягом тижня користуватися. Ми б хотіли, щоб такі правила були і в українських бібліотеках.

«Читач має отримати інформацію там, де йому зручно, і тоді, коли йому зручно»

— Коли востаннє в Україні побудували нову бібліотеку?

— У мене таких даних немає. На сьогодні публічних бібліотек будується дуже мало, в той час як вузівські бібліотеки поступово розвиваються — причому тут є підтримка і з боку держави, і з боку бізнесу, і є підтримка меценатів. Ви ж знаєте, що бібліотека Києво–Могилянської академії була модернізована і перероблена на приватні кошти. Це дуже позитивно, і знову ж таки це робота над іміджем — якщо суспільство зрозуміє, що йому потрібні бібліотеки, воно піклуватиметься про те, щоб бібліотеки відповідали рівню запитів людей. УБА три роки поспіль проводить конкурс «Бібліотека року», і цього року перемогла Наукова бібліотека Державного вищого навчального закладу «Українська академія банківської справи Національного банку України» , місто Суми, дуже сучасна, гарна, яку можна назвати бібліотекою XXI століття. На її базі вже проводилося багато заходів Асоціації і ми показували, які ресурси, які послуги може надати сучасна бібліотека. У нагороду директорка бібліотеки запрошена як учасник професійної науково–освітньої програми УБА з адвокації, що пройде у грудні в Австрії.

— Чи практикується в Україні створення опікунських рад бібліотек?

— Узагалі такі ідеї є, але особисто я не знаю прикладу, щоб в Україні бібліотека мала опікунську раду. За кордоном ми вивчали досвід роботи таких рад, і в нас є чимало людей, які підтримують цю ідею, але на практиці поки вона не втілюється.

— Яка динаміка відвідуваності бібліотек за останні роки?

— За нашим дослідженням 2008 року, 35% населення України відвідують бібліотеки. Частково кількість людей зменшується, але ці цифри перекриваються тим, що, якщо раніше якісь категорії не були задіяні — наприклад, вузівські бібліотеки не приймали нікого, крім своїх студентів, тепер вони залучають й інших відвідувачів — є денний читацький квиток, публічні бібліотеки не приймали в такій кількості студентів, як зараз. Раніше в Національну бібліотеку України ім. В.І. Вернадського студентів записували тільки з 4–го курсу, бо вважалося, що це бібліотека наукова і першокурсникам там нічого робити, зараз це все більш демократично, бо всі розуміють, що це середовище знань і їх повинні отримувати всі, кому вони потрібні. Але найбільш демократичні — це публічні бібліотеки Сполучених Штатів Америки. Коли ми знайомилися з роботою Національного архіву США, нам розповідали, якщо вам виповнилося 16 років і у вас є будь–який документ із фотокарткою, приходьте і користуйтеся документами національного архіву. На жаль, для нас це ще не доступно. Більшість бібліотекарів поки головною своєю функцією називають зберігання, а Асоціація переорієнтовує бібліотечних працівників, що основна функція — це обслуговування.

—  Тобто бібліотеки мають переорієнтуватися на сучасний ринок, де головний принцип — клієнт завжди правий?

— Я б сказала, що це реалізація прав. Бо бібліотека має забезпечити реалізацію прав доступу до інформації — тобто отримати інформацію там, де тобі зручно, і коли тобі зручно. Це не стільки споживча вимога, як інтелектуальна, це наша свобода, наше конституційне право. І завдання бібліотек — зробити так, щоб не було бар’єрів доступу до інформації, зробити максимально комфортним обслуговування в бібліотеках, зробити фонди максимально прозорими, а умови настільки хорошими і сучасними, щоб читач міг отримати не тільки всю необхідну інформацію, а й додаткові послуги.

— Російські соціологи дослідили, що сучасні люди перестали збирати домашні бібліотеки, а книга стала одноразовим продуктом.

— Я не погоджуюся з цим. Мені здається, що традиція колекціонування має кілька витоків. Є люди, які люблять книгу, і хочуть мати цю книгу в себе, перечитувати самим, ділитися, а з іншого боку, чому в радянські часи збирали книги? Тому що хороша книга була дефіцитом, навіть на абонементі не вистачало цікавих книг. Сьогодні теж є дефіцит книг, за ціною книга перетворилася на елітний продукт.»

Ось такий погляд на нинішній стан та шляхи подальшого розвитку бібліотек і, знаєте, все, що стосується відкритості та елементарної доброзичливості (хай навіть за відсутності нових фондів та сучасного обладнання) мені як читачу, а тим більше кавоману дуже і дуже, і дуже подобається. Окрім того, від себе додам щодо Опікунської ради при бібліотеці — така точно існує в Дружківській бібліотеці, Донецька область. Сподіваюся, ця тенденція поширюватиметься. А Ви знаєте про інші приклади?


Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход / Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход / Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход / Изменить )

Google+ photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google+. Выход / Изменить )

Connecting to %s